Мені – 77 років. Народився, виріс, працював у селі все життя. Пережив голодні 1933 та 1947 роки. Всього було на віку, але такої розрухи не було навіть тоді, коли у 1944 році прогнали німців та румунів.Пущено прахом багатющий п'ятківський колгосп, у якому збирали по 75-85 тисяч центнерів зерна щороку, утримувалося до трьох тисяч голів ВРХ та до чотирьох тисяч свиней. Великі гроші вкладалися у соцкультпобут, щоб тільки людям жилося у добрі та затишку.Тепер страшно дивитися, що з нашим добром зроблено, скоєно, розбито, розтягнено, все позаростало бур'янами. Люди зубожіли. Безробіття. Щороку помирає від 50 до 65 моїх односельчан, а народжується по п'ятеро-семеро. Якщо в школі навчалося від 300 до 350 учнів, то тепер їх 173. У дитячому садку колись було до 180 дітей, тепер їх – 19-26.Залишає село молодь. За роки незалежності не залишився ні один з випускників школи.Дали на паї по декілька гектарів землі, але що з нею може зробити 65-75-річний пенсіонер? А їх у селі 785.Молодші залишили село, землю віддали в оренду. Реформаторські укази з Києва – ось що довело село до великої біди – розрухи.Мені часто доводиться зустрічатися з молоддю, яка, отримавши свідоцтво чи атестат зрілості, у нерішучості опинялася на життєвому роздоріжжі. Яким шляхом піти, яку дорогу обрати? От і рветься хліборобський нащадок у далекі краї навіть не підозрюючи, що за справжньою романтикою, за великим щастям не обов'язково мчати світ за очі. А хто ж виконає обов'язок перед матір'ю-землею, яка годує всіх нас?Пам'ятаю війну, 1944 рік. Для відродження села, колгоспів, як казали тоді, з Москви спецвагонами привезли до нас безкоштовно 180 голів нетелей чорно-рябої породи, яких ми називали – "Сталінки". У П'ятківці було організовано 6 колгоспів.Якою ж надалі складеться доля нашого села?Мойсей ПОХИЛА,голова ради ветеранів війни і праці.с. П'ятківка.
Всі новини »