Справді кумедна подія сталася в нашому місті багато років тому. Тоді теж проводилися місячники і двомісячники по благоустрою населених пунктів. Та ставлення до цих заходів було далеко не в усіх однакове.Ось і захотілося розповісти читачам про підсумки одного з оглядів підприємств і організацій, розташованих в нашому райцентрі. Як завжди, одним керівникам дякували за гарно облаштовані території, іншим діставалось "на горіхи".
Докладніше »»»»
«Згадаймо всіх захисників і визволителів» – із таким закликом, звертаючись до молоді, необхідно все зробити задля збереження пам'яті про тих, хто поліг за визволення рідного міста чи села, а до 63-ої річниці Перемоги провести акцію «Нащадки пам'ятають». Справді, в останні роки стали звучати імена тих захисників і визволителів, які не увійшли до «Книги пам'яті», бо були представниками інших республік СРСР. Та й самі «Книги пам'яті» нерідко припадають пилом. Отож, заклик «Сплести вінок шани всім полеглим на нашій землі» заслуговує всілякого схвалення і підтримки. Такі розповіді протягом перших десятків післявоєнних років готували юні слідопити наших шкіл. Ось і ці матеріали слід підняти та продовжити похід-пошук шляхами бойової слави. По можливості, слід збирати спогади самих колишніх фронтовиків, багато свідчень яких друкувалося в пресі, звернутися ще до живих учасників війни.
Це було 10 березня 1944 року. Старший лейтенант Несвестайлов одержав важливе завдання: пробратись із своїм підрозділом бронемашин у район Джулинки і сходу заволодіти переправою через Південний Буг. Танковій роті, якою командував Володимир Іванович, на допомогу була виділена ще група автоматників і батарея протитанкових гармат.– Пам’ятайте, ворог там зосередив відбірні сили, всіляко намагається не допустити нас на протилежний берег ріки, – сказали йому в штабі батальйону. – Від успіху вашої операції залежить багато. Поговоріть з бійцями і зробіть все, щоб виконати завдання». (Із статті капітана запасу В. Баранчікова «Поєдинок» – газета «Вінницька правда» від 26 жовтня 1973 року).У березні 1975 року, перебуваючи у Москві, я завітав до В.І. Несвестайлова. І ось що він мені розповів:
До нас німці приїхали мотоциклами в село без пострілу, мирно. Згодом відкрили комендатуру, набрали поліцаїв. Почали «обнюхувати», хто чим дихає. Староста сказав: «Тут є один з комуністичним душком, Малюта.» Наступного дня він уже стояв у коменданта на допиті, який потім наказав поліцаям повести його до камери.
На 85 році життя помер колишній голова баланівського колгоспу ім. Кірова, Герой Соціалістичної Праці, голова ради ветеранів війни і праці Баланівки Іван Омелянович Дяченко.І.О. Дяченко народився 27 липня 1923 року в Сумівці, в селянській сім'ї. Навчався в місцевій школі, закінчив сільськогосподарський технікум, Уманський сільськогосподарський інститут.Вісімнадцятирічним юнаком пішов на фронт. За мужність і героїзм нагороджений 2 медалями "За відвагу", орденом Вітчизняної війни.З грудня 1945 року працював на посаді агронома, а з лютого 1953-го – головою колгоспу в Кошаринцях.
До Року пам'яті жертв голодомору бібліотекарі відділу обслуговування дітей районної бібліотеки С.Ю. Єгорова, Т.В. Захарчук провели для учнів-читачів годину пам'яті і скорботи "Найчорніший час в історії України".Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. І сьогодні, через багато років, жахливо ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралась на благодатній землі квітучого українського краю. Голод був нестерпним. Виснажені маленькі рученята у передсмертній молитві звертались до Бога, просили хліба.
Хоч дедалі рідше у редакційній пошті проглядається ностальгія за колгоспами, нема-нема та й згадає хтось із ветеранів про колективну форму організації праці. Адже тоді, як і тепер, теж були свої плюси і мінуси.Цього разу В.П. Деркач з Кидрасівки, який колись працював і обліковцем, і бригадиром, у своїх дописах здебільшого робить спробу показати деяку комічну несправедливість, над якою не дуже задумувалися керівники.