2008 рік Указом Президента України В.Ющенка проголошено Роком туризму і курортівв Україні.Туризм з кожним роком відіграє все більшу роль у житті нашої держави. Завдяки розвитку туризму, Україна стає все більш відомою в світі не лише як перспективний туристичний напрямок, але і як держава зі значним економічним потенціалом, багатою історією та культурою.Сільський зелений туризм – явище багатогранне. Один із його аспектів, зважаючи на сучасний стан соціально-економічного розвитку країни, соціальний. По-перше, відкриває нові робочі місця для місцевих жителів; по-друге, сприяє підвищенню рівня життя сільських жителів; по-третє, є додатковим прибутком у бюджеті місцевої громади, який буде використаний для потреб громадськості.
Докладніше »»»»
Іде сімнадцятий рік незалежності України, а Бершадь та деякі села району і досі живуть цінностями неіснуючої держави. Навіть у центральній частині міста можна робити екскурс в історію колишнього Союзу. Що може бути красномовнішим, ніж назви вулиць: Червоноармійська, Радянська, Комуністична, Котовського, Дзержинського, Урицького, Якіра… А трохи далі від центру іноді складається враження, що потрапив до кадрів фільму «Іронія долі, або з легкою парою»: 50 років СРСР, 50 років Жовтня, 50 років ВЛКСМ, Леніна, Свердлова, Комунарів та інші.
Як і інші, кому в 30-і роки було приклеєне тавро "ворога народу", Петро Степанович Жила згадувати про це, а тим паче розповідати, не любив. Мені з ним довелося чимало років працювати на Бершадському цукрокомбінаті. Тому про його життєві тріумфи і трагедії я теж дещо знав. А ось кілька років тому його донька, яка нині проживає в Москві, розповіла мені цікаву історію з життя свого батька.
Ностальгія за минулим. Як часто чуємо цей вислів. Але за яким саме? За чим? Адже було воно різним. Як і люди, які його творили.Особливо важко доводилося з двадцятих років по шістдесяті. Якщо навіть для декого вони були трагічними, все ж можна було б взяти і з них чимало корисного.У 1931 році, наприклад, нашу сім’ю виселили з хати, у 1937-му розстріляли батька (реабілітований посмертно). Щоб вижити, нам, дітям, доводилося пасти людську худобу, бавити дітей. Не життя то було, а мука.
Великий Гете писав: «Природу найлегше підкорити, підкорившись її законам». І це справді так. Про те чи завжди ми так робимо? Пригадався мені зараз, перед початком зими, один з останніх днів літа.… На траву біля міського фонтану, де щойно прибрала техпрацівниця, жінки, діти яких гралися поруч, спокійно лузали насіння і лушпинням смітили на асфальт і траву. На моє зауваження холоднокровно відповіли (мені здалося, що у цьому спокої приховувалася чимала доза цинізму):– Щоб вона (мається на увазі техпрацівниця) прибирала, раз за це гроші одержує!– А якби на її місці працювала ваша мати? – надія пробитись до людської совісті не полишала мене.
Такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках двадцятого століття на знала, мабуть, жодна країна. Я багато років займаюся дослідженням і вивченням цього трагічного періоду в житті моїх односельчан, розмовляв з багатьма живими свідками тих подій. Їхні розповіді тривогою і сумом відгукуються в серці. З голоду пухли і помирали діти, чоловіки, жінки, часто цілими сім'ями. Були випадки людоїдства. В історії України голодомор – це невигойна рана.
Кого з нас не полонила у дитинстві неповторна мелодія духового оркестру, без якого не обходилося жодне свято. Як винагорода сприймалася найменша можливість постояти поряд з музикантами чи попасти в число везунчиків під час їхньої гри в оркестровій ямі клубу.Все це відчув особисто, як і ту гордість, коли п’ятикласником став учасником одного з кращих духових оркестрів району.
Пошук
Новини
Довідники
Оголошення
Прогноз погоди
Фотоальбом
